Повторна лапароскопія при ускладненнях після гінекологічних ендоскопічних операцій

Анотація

DOI: 10.52705/2788-6190-2023-03-7
УДК 618.1-089:616.381-072.1-06-07-08

Мета дослідження. Проаналізувати результати повторних лапароскопій у пацієнток гінекологічного профілю з підозрою на внутрішньочеревні післяопераційні ускладнення.
Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 42 пацієнтки (середній вік - 46±11,3 років), в яких післяопераційні абдомінальні ускладнення після хірургічного лікування різних гінекологічних захворювань потребували повторних операцій. Залежно від способу повторного втручання пацієнтки розподілені на 2 групи: основна (n=20) - жінки, в яких для корекції післяопераційних ускладнень використовували тільки лапароскопію; контрольна (n=22) - жінки, в яких для корекції післяопераційних ускладнень у ході діагностичної лапароскопії були виставлені показання до релапаротомії. У 8 пацієнток контрольної групи відразу виконано релапаротомію. Усім пацієнткам проводилось комплексне обстеження із застосуванням клінічних, інструментальних і лабораторних методів дослідження. Групи були однорідними за віком і структурою операцій, виконаних на органах малого таза, та статистично порівняльними.
Результати. У ході дослідження проаналізовані результати повторних лапароскопій 34 пацієнток гінекологічного профілю з підозрою на внутрішньочеревне післяопераційне ускладнення. У всіх пацієнток основної групи (47,6%) лапароскопія виявилась єдиним і кінцевим методом лікування післяопераційних ускладнень, при цьому у 7 жінок використовувались повторні релапароскопії від 2 до 4 разів, а у 13 лапароскопію проведено однократно. У групі контролю (52,3%) 10 пацієнткам у ході діагностичної лапароскопії були виставленні показання до релапаротомії, у 4 пацієнток можливості операційної бригади і лапароскопічної техніки дозволили виконати деякі елементи операції і завершити її мінілапаротомним доступом, а у 8 пацієнток відразу виконано релапаротомію.
У структурі ранніх абдомінальних ускладнень превалюють перитоніт і внутрішньочеревні кровотечі. Застосування відеолапароскопічної методики дозволило у 28,6% хворих з розлитим перитонітом успішно ліквідувати розвинене ускладнення, усунути його джерело і провести санацію черевної порожнини. Лапароскопічний гемостаз успішно виконано у 7 пацієнток.
Порівняно зі стандартною, використання відеоендоскопічної методики дозволило покращити показники діагностичної цінності: збільшити в 1,07 разів рівень чутливості, в 1,39 разів специфічності і в 1,11 разів точності діагностики.
Заключення. Загалом в ранньому післяопераційному періоді з приводу підозрюваних ускладнень виконано 47 релапароскопій, що пояснюється проведенням програмованих санацій черевної порожнини і застосуванням динамічної лапароскопії для контролю перебігу внутрішньочеревного ускладнення. На основі аналізу досліджуваного матеріалу нами запропоновані загальні показання і протипоказання до проведення релапароскопій в ранньому післяопераційному періоді з метою діагностики і лікування післяопераційних ускладнень. Обґрунтовуючи кожний з пунктів, ми керувались реальними можливостями методу в загальній клінічній практиці, які у низці випадків поступають за своєю ефективністю релапаротомії.