Профілактика повторної міоми матки після оперативного лікування
Ключові слова:
міома матки, рецидиви, профілактика, оперативне лікуванняАнотація
DOI: 10.52705/2788-6190-2023-01-09
УДК 618.14-006.36-055.23-053.7-036.65-089-084
Мета дослідження: зниження частоти рецидивів після оперативного лікування міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку на підставі розробки і впровадження удосконаленого алгоритму лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів з використанням сучасних ендоскопічних технологій та направленої медикаментозної корекції.
Матеріали та методи. Дослідження носили поетапний характер. Так, на І етапі (ретроспективний) проведено клінічний аналіз 1891 випадку оперативного лікування міоми матки. На ІІ етапі (проспективний) було проведено комплексне
клініко-лабораторне та інструментальне обстеження 100 жінок із міомою матки у віці до 30 років – 1-а група (основна), які мали показання до оперативного лікування. Основним критерієм виключення були злоякісні новоутворення матки. До 2-ї групи (порівняння) увійшли 50 жінок із міомою матки віком від 40 до 50 років, які також мали показання до оперативного лікування. До контрольної групи увійшли 30 гінекологічно здорових жінок віком від 20 до 30 років.
Основна група була розподілена на дві підгрупи по 50 жінок залежно від тактики ведення післяопераційного періоду. До підгрупи 1.1 увійшли 50 жінок, які як метод післяопераційної реабілітації отримували комбіновані оральні контрацептиви протягом 6–12 міс, до підгрупи 1.2 – 50 жінок, яким були призначені препарати антигонадотропін-рилізинг-гормону в загальноприйнятому дозуванні протягом 3 міс.
Об’єм обстеження включав стандартні клінічні, лабораторні (біохімічні, гемостазіологічні), ультразвукові, морфологічні та статичні методи дослідження.
Результати. Чинниками ризику розвитку міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку є нереалізована репродуктивна функція (82,0%), наявність соматичної захворюваності (61,0%), травматичні пошкодження матки (медич-
ні та самовільні аборти) – 32,0%, спадковість (32,0%), наявність хронічних запальних процесів матки та придатків (27,0%) та пізнє менархе (19,0%).
Основними клінічними проявами міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку є постгеморагічна анемія (61,0%), швидке збільшення розмірів матки (51,0%), больовий синдром (46,0%), порушення менструальної функції (43,0%),
безпліддя (18,0%) та невиношування (10,0%). Додатковими показаннями (крім клінічної симптоматики) до оперативного лікування міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку є великі розміри пухлини (середній показник – 15,1±1,5 тиж., середній діаметр вузла – 9,2±0,8 см); множинність вузлів (44,0%); порушення трофіки (43,0%); переважно інтерстеціальна (79,0%); субсерозно-інтерстеціальна (24,0%) та інтерстеціальна з доцентровим зростанням (22,0%) локалізація міоматозних вузлів.
Результати проведених імуногістохімічних досліджень свідчать, що у жінок раннього репродуктивного віку для розвитку міоми матки характерним є спільний вплив стероїдних гормонів на темпи зростання, про що свідчить одночасне підвищення і зниження експресії рецепторів естрогенів та прогестерону, причому зниження показників експресії супроводжується зменшенням проліферативного індексу. Найбільш виражена експресія рецепторів прогестерону (94,0%) відзначена в тканині вузлів з найбільшою кількістю капілярів (>39) і найвищим індексом проліферації (7,0%) в пухлинній тканині.
Для ранньої діагностики міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку слід звертати увагу на реалізацію репродуктивної функції, спадковість, наявність супутньої соматичної та генітальної патології запального генезу, а також
характер становлення менструальної функції. Для контролю за ефективністю реабілітаційних заходів після оперативного лікування міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку необхідно додатково враховувати результати
отриманих імуногістохімічних досліджень пухлини. Використання удосконаленого нами алгоритму реабілітаційних заходів дозволяє нормалізувати менструальну функцію (зменшення тривалості на 30,4%; рясності на 27,8% та больовий синдром на 29,4%); зменшити кількість рецидивів (з 22,0% до 16,0%); розміри міометрія – з 573,4±52,8 см3 до 461,5±50,7 см3; а також нормалізувати рівень стероїдних та статевих гормонів.
Висновки. Результати проведених досліджень свідчать, що проблема міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку є достатньо актуальною на сучасному етапі. З метою зниження кількості рецидивів після оперативного лікування міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку необхідно віддавати перевагу комбінованим оральним контрацептивам не менш 6 місяців після оперативного лікування. Для контролю за ефективністю реабілітаційних заходів після оперативного лікування міоми матки у жінок раннього репродуктивного віку необхідно додатково враховувати результати отриманих імуногістохімічних досліджень пухлини.
Використання удосконаленого нами алгоритму реабілітаційних заходів дозволяє нормалізувати менструальну функцію (зменшення тривалості, рясності та больовий синдром); зменшити кількість рецидивів; розміри міометрія, а також нормалізувати рівень стероїдних та полових гормонів.
