Роль клінічних факторів у патогенезі затримки розвитку плода

Анотація

DOI: 10.52705/2788-6190-2023-04-3
УДК 618.33-007-092-07

Мета дослідження: встановити роль клінічних факторів у патогенезі затримкирозвитку плода, а також акушерську тактику ведення цих жінок.

Матеріали та методи. Для вирішення поставленої мети були комплексно обстежені 260 вагітних з асиметричною формою затримки розвитку плода і 260 новонароджених, які були розподілені на три групи. До І групи увійшли 100 жінок, в яких вагітність завершилася народженням доношених дітей із затримкою розвитку плода I ступеня (100 новонароджених). До ІІ групи включено 80 пацієнток із затримкою розвитку плода II ступеня, в яких вагітність завершилася народженням доношених дітей із затримкою внутрішньоутробного розвитку II ступеня (80 новонароджених). До ІІІ групи увійшли 80 жінок, в яких вагітність завершилася народженням недоношених дітей в терміні гестації 34–36 тижнів із затримкою розвитку плода III ступеня (80 новонароджених). У комплекс проведених досліджень були включені клінічні, ехографічні, допплерометричні, кардіотокографічні, морфологічні і статистичні методи.

Результати. Затримка розвитку плода належить до мультифакторної патології і є результатом дії на організм вагітної комплексу медико-біологічних,соціальних і екологічних чинників. Визначення питомої ваги кожного з них іоцінювання ступеня ризику дозволяє з більшою точністю прогнозувати розвиток даної патології і є одним із шляхів зниження перинатальних ускладнень і смертності новонароджених при затримці розвитку плода. Окрім виявлення чинників ризику при обстеженні вагітних використовували акушерські методи – вимір висоти стояння дна матки і кола живота, визначення положення і передлежання плода, аускультація його серцевої діяльності. Проте індивідуальна варіабельність показників і суб’єктивна їх оцінка істотно обмежують можливості клінічних методів діагностики. У зв’язку з цим для характеристики стану фетоплацентарної системи застосовували: ультразвукове сканування плаценти і плода, кардіотокографію плода і допплерометрію матково-плацентарного, плодово-плацентарного і плодового кровотоку, якіна сьогодні є такими, що ведуть в діагностиці плацентарної дисфункції, затримки розвитку і гіпоксії плода, а, отже, у визначенні акушерської тактики.

Заключення. Плацентарна дисфункція, що визначає тяжкість гіпоксії і ступінь затримки розвитку плода, розвивається в результаті впливу комплексу клінічних чинників. Їхнє поєднання та тривалість дії визначають вираженість нелише морфологічних змін у плаценті, проте і її функціональну недостатність. Отримані результати необхідно враховувати під час розроблення алгоритму діагностичних і лікувально-профілактичних заходів у жінок груп різної ризику.