Тактика ведення жінок з ускладненнями після гінекологічних ендоскопічних операцій

Анотація

DOI: 10.52705/2788-6190-2023-04-6
УДК 618.1-089:616.381-072.1-06-08

Мета дослідження: надати порівняльну оцінку безпосередніх і віддалених результатів лапароскопічного лікування післяопераційних абдомінальних ускладнень у пацієнток з гінекологічною патологією.

Матеріали та методи. Було проведено порівняльне дослідження найближчих результатів після повторних лапароскопій і релапаротомій у пацієнток гінекологічного профілю з післяопераційними внутрішньочеревними ускладненнями, в ході якого були виділені дві клінічні групи хворих. До І групи (основну) увійшли 62 (50,82%) пацієнтки з ранніми післяопераційними ускладненнями, яким виконували відеоендоскопічні втручання. До ІІ групи (контрольної) увійшло 60 (49,18%) пацієнток, яким виконані традиційні «відкриті» лапаротомії. Критерії перебігу раннього післяопераційного періоду вибиралися традиційно. При цьому враховували, що після виконаних повторних втручань пацієнткам як основної, так і контрольної груп проводили аналогічну інтенсивну терапію, спрямовану на корекцію основного симптомокомплексу захворювання. Усі пацієнтки були комплексно обстежені з використанням клінічних, інструментальних і лабораторних методів дослідження. Групи були однорідними завіком і структурою операцій, виконаних на органах малого таза, та статистично порівняльними. Віддалені результати вивчені серед 28 (45,1%) пацієнток основної групи і у21 (35%) жінки групи порівняння в терміни від одного до п’яти років після гінекологічного втручання.

Результати. У пацієнток групи контролю больовий синдром статистично достовірно зберігався довше і вимагав призначення знеболювальних препаратів усередньому на дві доби більше. Використання лапароскопії у лікуванні післяопераційних ускладнень найчастіше (51,7%) дозволяло відмовитися від анальгетиків, а нестероїдні протизапальні засоби застосовувалися на вимогу тільки в перші 2–3 дні. Середня тривалість стаціонарного лікування хворих І групи з післяопераційними інтраабдомінальними гінекологічними ускладненнями становила у середньому 10±2,5 доби проти 16±2,9 доби у ІІ (контрольній) (р>0,05). Середня тривалість стаціонарного лікування після відкритих операцій була більше в середньому на 6±1,9 доби (р>0,05). Оцінювання віддалених результатів проводили за трибальною системою (результат хороший, задовільний, незадовільний) на підставі даних клініко-інструментального обстеження. Хороші віддалені результати виявлені у13 (46,4%) пацієнток основної групи та у 6 (28,5%) – з групи контролю. Задовільні результати у І групі виявлені у 13 (46,4%) хворих, у ІІ групі – у 13 (61,9%). Удвох пацієнток результати визнані незадовільними після релапароскопічних маніпуляцій (7,2%), і у 2 (9,5%) – після релапаротомії. Одна пацієнтка у зв’язкуз частим, рецидивуючим болем переймоподібного характеру прооперована у плановому порядку (розсічені очеревинні спайки).

Заключення. У ході дослідження виявлена безпосередня залежність у перебігу раннього післяопераційного періоду і віддаленими результатами у жінок, яких прооперовано традиційно та із застосуванням лапароскопії. На основі вивчення результатів хірургічного лікування ранніх післяопераційних внутрішньочеревних ускладнень доведено високу ефективність відеолапароскопічного способу порівняно з традиційним. Отже, впровадження запропонованої тактики лікування має суттєво підвищити якість життя даної категорії пацієнтів. Вивчення віддалених результатів лапароскопічних операцій продемонструвало, що застосування у практиці лікувальних закладів діагностичних методів оперативних прийомів сприятиме покращенню результатів комплексного лікування хворих жінок із патологією органів малого таза.