Порівняльні аспекти хірургічного лікування поєднання міоми матки з аденоміозом та їхніх рецидивів

Анотація

DOI: 10.52705/2788-6190-2023-04-12
УДК 618.14-006+618.14-007.415]-089

Мета дослідження: вивчити порівняльні аспекти різних методів хірургічного лікування поєднання міоми матки з аденоміозом та їхніх рецидивів.

Матеріали та методи. У дослідження включено 362 жінки із симптомами аденоміозу і міомою матки. Показаннями до операції слугували наступні симптоми: суб’єктивні скарги пацієнтки на больовий синдром, нерегулярні кров’яні тривалі виділення (кровотечі) із статевих шляхів, абдомінальний дискомфорт, пов’язаний із дисфункцією сусідніх з маткою органів. Під час лабораторного контролю основним показанням до оперативного втручання слугувала наявність тривалої хронічної анемізації, непіддатливій до фармакологічній корекції. Пацієнткам проводили ультразвукове дослідження органів малого таза з кольоровим допплерівським картуванням маткових судин.

Результати. За результатами дослідження післяопераційних ускладнень у пацієнток основної групи можна зробити висновок, що в більшості випадків при вживанні трансабдомінального доступу немає достовірних відмінностей між середніми показниками порівнюваних параметрів у групах пацієнток з ускладненнями і без ускладнень. Відмінність виявлена в одному випадку: збільшення об’єму органа, що видаляється, достовірно збільшує ускладнення в післяопераційний період з боку операційної рани при трансабдомінальному доступі. Ускладнення після проведення лапаротомії пов’язані з більшою травматичністю, обмеженням рухливості пацієнтки у ранній післяопераційний період, обумовленої вираженим больовим синдромом. В основній групі пацієнток з ускладненнями, що виникли після застосування лапароскопічного і вагінального доступів, середні розміри органа, час операції, вік жінок перевищували середні розміри таких самих показників у пацієнток без ускладнень, але при статистичному обробленні даних відмінностей виявлено не було (р>0,05) у більшості жінок підгруп порівняння. Достовірно виявлено, що збільшення об’єму органа, що видаляється, час проведення операції лапароскопічним доступом збільшує ризик пошкодження сечовивідних шляхів. Використання вагінального доступу збільшує ризик формування диспареунії у пацієнток з великими розмірами органа, що видаляється, і при збільшенні часу операції, що може бути пов’язане з травматизацією тканин при видаленні пухлини великих розмірів і більшою крововтратою при подовженні часу операції.

Заключення. Результати проведених досліджень свідчать про необхідність використання диференційованого підходу до застосування різних методів хірургічного лікування (абдомінальний, лапароскопічний і вагінальний) у пацієнток з поєднанням міоми матки і ендометріозу. Раціональне використання сучасних методів оперативного лікування з урахуванням віку пацієнток, розмірів пухлини, наявність супутньої екстрагенітальної патології тощо дозволить знизити частоту ранніх і пізніх післяопераційних ускладнень, а також сприяє швидшому відновленню пацієнток.