Особливості депресивних порушень у жінок перименопаузального періоду

Анотація

DOI: 10.52705/2788-6190-2025-02.1-06
УДК 618.173-06:61689-008.19-039

Мета дослідження: оцінити особливості депресивних порушень у жінок перименопаузального періоду.
Матеріали та методи. Відповідно до мети в амбулаторних і стаціонарних умовах було обстежено 105 жінок віком від 45 до 56 років. Тривалість спостереження становила від 21 до 35 днів (у середньому – 26,4 ± 4,6 дня) і визначалася часом перебуванням пацієнток на стаціонарному лікуванні. Діагностика психічних розладів здійснювалася відповідно до загальних діагностичних критеріїв. Для обстеження пацієнток використовувалися наступні методи: загальноклінічний – збір скарг, анамнезу, загальний огляд; клінікопсихопатологічний метод, що включає безпосереднє спостереження за хворою, ретельний опис симптомів і синдромів, а також встановлення чинників, що сприяють їх формуванню і редукції; психометричний метод – шкала для оцінки вираженості депресії М. Гамільтона HDRS-21; шкала для оцінки вираженості тривоги М. Гамільтона HARS; шкала загального клінічного враження – серйозність (тяжкість) захворювання – «Clinical Global Impression – Severity of Illness» Сgi-severity; шкала загального клінічного враження – поліпшення – «Clinical Global Impression Improvement Scale» Сgi-improvement; шкала самооцінки депресії А. Бека – «Beck Depression Inventory»; «шкала оцінки соціального і професійного функціонування» – «Social and Occupational Functioning Assessment Scale» SOFAS; шкала мінімальної оцінки психічного статусу (MINIMENTAL STATE EXAMINATION – MMSE); шкала Янга для оцінки манії Y-MRS.
Результати. При дослідженні за шкалою тривоги М. Гамільтона (HARS) відсутність тривоги була виявлена у пацієнток з дистимією (середній бал становив 7,3 ± 2,3). У всіх останніх хворих наголошувався підвищений рівень тривоги, яка меншою мірою була представлена у хворих з пролонгованою депресивною реакцією (9 ± 0,9 бала), депресивним епізодом легкого ступеня (9 ± 2,1 бала), депресивним епізодом середнього ступеня тяжкості (12,7 ± 2,9 бала). Максимальних значень показники тривоги, як психічної, так і соматичної, досягали у хворих зі змішаною тривожною і депресивною реакцією, обумовленої розладом адаптації (16 ± 2,6 бала) і хворих із змішаним тривожно-депресивним розладом (21,2 ± 2,7 бала), що було характерною особливістю цих клінічних груп. Під час аналізу впливу афектних порушень на рівень соціальної адаптації за шкалою оцінки соціального і професійного функціонування (SOFAS) отримані наступні дані: достовірне зниження кількості балів більшою мірою при змішаному тривожно-депресивному розладі (середній бал становив 64,7 ± 7,7) і депресивному епізоді середнього ступеня (середній бал – 58,3 ± 8). За шкалою загальної клінічної оцінки найвищі показники відзначені у хворих зі змішаним тривожним і депресивним розладом (середній бал – 3,7 ± 0,5) і депресивним епізодом середнього ступеня (середній бал – 4,2 ± 0,4).
Висновки. Провідними формами афектної патології в обстежених пацієнток були наступні стани: змішаний тривожний і депресивний розлад (F41.2), дистимія (F34.1), змішана тривожна і депресивна реакція, обумовлена розладом адаптації (F43.22), пролонгована депресивна реакція, обумовлена розладом адаптації (F43.21), депресивний епізод легкого і середнього ступеня із соматичними симптомами (F32.01 і F32.11). Виявлені порушення призводять до зниження рівня соціальної адаптації хворих.