Особливості безпліддя у жінок з різними тиреоїдними порушеннями

Анотація

DOI: 10.52705/2788-6190-2021-4-9
УДК 618.2-055.23-053.7-083-082:614.2

Мета дослідження: вивчення частоти і структури тиреоїдних порушень у жінок з безпліддям.
Матеріал та методи. Для виконання поставленої мети була проведена скринінгова оцінка патології щитоподібної залози у 298 жінок з безпліддям (основна група) і у 50 фертильних жінок, що звернулися в клініку для підбору методу контрацепції (контрольна група). Обстеження пацієнток з безпліддям проводили відповідно до загальноприйнятого діагностичного алгоритму, включаючи ендоскопічні методи, а лікування – залежно від виявлених причин безпліддя.
Результати. Провідне місце у структурі причин безпліддя у жінок з аутоімунним тиреоїдитом займав зовнішній генітальний ендометріоз (34,4%), у жінок з виявленим гіпотиреозом – ендокринний чинник безпліддя (синдром полікістозних яєчників)
– 29,8%, у пацієнток з компенсованим гіпотиреозом – зовнішній генітальний ендометріоз (26,6%), у жінок з еутиреоїдним зобом і у пацієнток без патології щитоподібної залози – трубно-перитонеальний чинник (33,3% і 39,8% відповідно). Для па-
цієнток з аутоімунними тиреопатіями характерна висока частота невиношування вагітності (у 2–2,4 раза), що перевищує аналогічні показники в контрольній групі.
Заключення. У пацієнток з безпліддям поширеність тиреоїдної патології в 3,8 раза вище порівняно з фертильними жінками (48% і 12,5% відповідно). У структурі патології щитоподібної залози переважає носійство антитіл до тиреопероксидази поєднано з ультразвуковими ознаками аутоімунного тиреоїдиту (24% і 8,7% відповідно); субклінічний гіпотиреоз в результаті аутоімунного тиреоїдиту (8,6% і 2,5% відповідно); еутиреоїдний зоб (7,8% і 2,5% відповідно). Результати анкетування, проведеного у жінок з безпліддям, продемонстрували низьку діагностичну цінність клінічної симптоматики гіпотиреозу порівняно з лабораторною діагностикою у верифікації даного діагнозу. Чутливість симптомів була невисокою і коливалась від 16,1% до 27,8%, тоді як специфічність симптомів була значною і варіювала від 85,1% до 94,5%.