Особливості соціально­біологічного статусу і клініко­лабораторних даних у вагітних з високим ступенем інфекційного ризику

Анотація

DOI: 10.52705/2788-6190-2025-01.2-01
УДК 618.3-022-076/.078-039:57.02:316.662

Мета дослідження: вивчити особливості соціально-біологічного статусу і клініко-лабораторних даних у вагітних з високим ступенем інфекційного ризику.

Матеріали та методи. У дослідження були включені 100 жінок на терміні вагітності 38–40 тиж з високим ступенем інфекційного ризику.Критеріями включення у цю групу були: згода жінки на проведення дослідження; клініко-анамнестичні дані (гестаційний пієлонефрит або загострення хронічного пієлонефриту протягом вагітності, загроза переривання вагітності впродовж всього терміну гестації, наявність в анамнезі неспецифічнихзапальних захворювань жіночих статевих органів, післяпологових і післяабортних ендометритів); одноплідна вагітність на терміні 38–40 тиж; клінічні,бактеріологічні і бактеріоскопічні ознаки запального процесу (наявність кольпіту, підтвердженого даними дослідження бактеріоскопії, виявлення умовнопатогенної флори в цервікальному каналі в кількості більше 103–4 КУО/мл заданими бактеріологічного дослідження); ознаки внутрішньоутробного інфікування за даними ехографічного дослідження: плацентомегалія, наявністьсуспензії в навколоплідних водах, вентрикуломегалія і пієлоектазія у плода.Критеріями виключення з групи були: термін вагітності менше 37 тиж, зокрема передчасне вилиття навколоплідних вод при недоношеній вагітності; наявність важкої акушерської та екстрагенітальної патології (тяжка прееклампсія, цукровий діабет, зокрема гестаційний, дихальна і серцева недостатністьтощо); особи з полівалентною алергічною реакцією на лікарські препарати;хворі, які не дали згоди на участь в дослідженні.До комплексу проведених досліджень були включені клінічні, лабораторні,інструментальні, мікробіологічні та статистичні методи.

Результати. Аналіз особливостей екстрагенітальної патології у пацієнток обохгруп продемонстрував, що достовірних відмінностей у частоті захворюваньбронхолегеневої, серцево-судинної, ендокринної системи і захворювань травного тракту і сечовивідних шляхів також не спостерігалося. Проте частота запальних захворювань ЛОР-органів, всупереч очікуванню, була вища у 2-й групі (34,4±3,4% проти 14,3±1,4% у пацієнток з ендометритом) (p < 0,05).У пацієнток 2-ї групи достовірно частіше була виявлена міопія (18,8±1,8% проти4,0±0,7% у 1-й групі) (p < 0,05). У пацієнток з розвинутим післяпологовим ендометритом тривалість операції була достовірно вище, ніж у жінок з неускладненимпісляпологовим періодом (77,1±4,2 год проти 52,2±3,6 год відповідно) (p < 0,05).У жінок 1-ї групи також була відзначена достовірно вища інтраопераційна крововтрата (533,3±21,8 мл) порівняно з 2-ю групою (430,6±8,2 мл) (p < 0,05). Цедозволяє розглядати вищезгадані чинники як прогностично несприятливі длярозвитку післяпологового ендометриту.

Висновки. Основними клініко-анамнестичними особливостями у пацієнток зпісляпологовим ендометритом були загроза переривання вагітності ранніхтермінів, яка може бути маркером наявності інфекції в порожнини матки, а також менша маса тіла пацієнток, що може бути пов’язано з вищим антигеннимнавантаженням на кілограм ваги пацієнтки.Пологи у пацієнток з післяпологовим ендометритом характеризувалисятривалішим перебігом третього періоду, в разі оперативного розродження– збільшенням часу операції в середньому на 20 хв, а також більшою крововтратою. З лабораторних показників найбільш інформативними були лейкоцитоз із зсувом лейкоформули вліво і збільшення швидкості зсідання еритроцитів, за даними ехографічного дослідження матки – збільшення її передньозаднього розміру.