Гормонально­метаболічні предиктори рецидивуючої гіперплазії ендометрія у жінок пізнього репродуктивного віку

Анотація

DOI: 10.52705/2788-6190-2025-4-10
УДК 618.14-007.61-02:616.379-008.64-07-08

Гіперплазія ендометрія є однією з найпоширеніших патологій у жінок пізнього репродуктивного віку, яка характеризується високою частотою рецидивів, що асоціюється з ризиком безпліддя та передракових змін. Особливу роль у рецидивуванні відіграють гормональні та метаболічні порушення, зокрема гіперестрогенія, дефіцит прогестерону, інсулінорезистентність та ожиріння.
Мета дослідження: визначити особливості порушень гормонального та метаболічного гомеостазу у жінок пізнього репродуктивного віку з рецидивуючою гіперплазією ендометрія (РГЕ).
Матеріали та методи. Обстежено 90 жінок віком 36–45 років, які були розподілені на три групи: 60 пацієнток із РГЕ, 20 – з первинно виявленою гіперплазією ендометрія і 10 практично здорових жінок включено в групу контролю. Оцінювали клінічні показники (ІМТ, окружність талії, артеріальний тиск), гормональний профіль (ФСГ, ЛГ, естрадіол, прогестерон, пролактин, тестостерон), метаболічні параметри (глюкоза, інсулін, HOMA-IR, ліпідний профіль), результати гістологічного та ультразвукового досліджень. Статистичне оброблення здійснювали з використанням t-тесту, χ2 -критерію, ANOVA та кореляційного аналізу (p < 0,05).
Результати. У групі РГЕ зареєстровано достовірно вищі показники ІМТ (29,8 ± 4,2 кг/м2) порівняно з первинною ГЕ (27,1 ± 3,8 кг/м2, p = 0,032) та контролем (23,5 ± 2,6 кг/м2 ; p<0,001). Абдомінальне ожиріння (талія > 88 см) виявлено у 68,3% пацієнток із РГЕ проти 40,0% та 10,0% відповідно (p < 0,001). Гормональний профіль характеризувався гіперестрогенією (E2: 210 ± 56 пмоль/л), що достовірно перевищувала показники в інших групах (p < 0,05), та прогестероновим дефіцитом (5,2 ± 1,1 нмоль/л, p < 0,01). Метаболічні порушення були значущими: рівень інсуліну натще (18,5 ± 5,1 мкОд/мл) та індекс HOMA-IR (4,1 ± 1,3) перевищували аналогічні показники у первинної ГЕ (p < 0,05) та контрольній групі (p < 0,001). Найбільш виражена дисліпідемія спостерігалась у групі РГЕ (тригліцериди 2,1 ± 0,5 ммоль/л, ЛПВЩ 1,0 ± 0,2 ммоль/л, p < 0,05). Встановлено прямі кореляції між HOMA-IR і частотою рецидивів (r = 0,46; p < 0,001), між рівнем естрадіолу і товщиною ендометрія (r = 0,37; p = 0,014), а також зворотний зв’язок між прогестероном та проліферативними змінами (r = –0,44; p < 0,01).
Висновки. Рецидивуюча гіперплазія ендометрія у жінок пізнього репродуктивного віку асоціюється з поєднаними гормональними та метаболічними порушеннями, що дозволяє розглядати метаболічний синдром як провідний
патогенетичний чинник рецидивування. Оптимізація тактики ведення цієї категорії пацієнток має включати не лише
гормональну терапію, а й цілеспрямовану корекцію метаболічних розладів.